(в том числе анонимно криптовалютой) -- адм. toriningen
Історія:Лукавий зайшов у гості
Те, що я вам зараз розповім, більше схоже на вигадку, воно й не дивно, подібна жерсть у принципі не повинна існувати, навіть у формі вигадки. Мене звуть Дмитро, і не побоюся цього слова, але я живий. Будь це диво, везіння або божественний промисел, не суть, я вижив. Тому мені важливо розповісти про те, що сталося зі мною. Залишити після себе хоч щось, хай це навіть сумнівна історія, не схожа на правду, але повірте, все, що я вам розкажу, справді відбувалося зі мною тієї проклятої ночі.
У травні, коли мені виповнилося двадцять три роки, батьки допомогли мені з'їхати на власне житло. Вони оплатили перший і останній місяці оренди, і так би мовити підштовхнули мій кораблик вперед до самостійного плавання. Квартира звичайнісінька однокімнатна, без ремонту, зі ще з старими радянськими приколами, на кшталт вікна з ванної та туалету в кухню. Кухня маленька, не розвернутися, все буквально потрібно обходити боком. Зате зал, він же спальня, досить просторий і для однієї людини ця квартира просто хороми.
За кілька днів ми перевезли туди мої речі, і моя мама одразу поставила ікони в правому кутку залу. Вона вірянка, тому насамперед звернула увагу на те, що у квартирі немає цих церковних наліпок, про те, що будинок освячений. Для неї це було важливим, і вона замовила освячення, яке було заплановано за кілька тижнів.
Для мене ж це було абсолютно неважливим, квартира хоч і була запиленою, жити в ній було можна. Я потроху прибирав, приходячи додому з роботи вечорами, але через втому відкладав це на вихідні. Працював я тринадцяти годинну п'ятиденку на хлібозаводі, і сил щось робити просто не було. Тож для себе я завжди знаходив оптимальним вечір п'ятниці, коли можна зробити останній ривок, а потім два дні відпочивати. Саме тієї проклятої п'ятниці все і сталося.
Прийшовши з роботи, найважче і перше, що я хотів зробити того вечора, це відмити ванну. З моменту переїзду, я щоразу купаючись, відчував її шорстку поверхню під собою, зовнішній вигляд ванної був ще гіршим. Жовта смуга вздовж усієї довжини і своєрідна іржава борода, що йде вниз від додаткового зливу під краном. Я кинув телефон на зарядку в залі, ноутбук поставив на стіл у кухні, і відкрив на ютубі свій плейлист "Дивитися пізніше". Зазвичай за тиждень там збиралося те, що я планував слухати і дивитися на вихідних. Здебільшого там були підкасти і різні недослухані страшні історії, я увімкнув те, що було в самому верху списку, щоб поки я митиму ванну, після закінчення, програвалося наступне відео. Начебто першим був якийсь підкаст Рогана, увімкнувши його, я пішов у ванну і почав її драїти. Через те дивне вікно з кухні у ванну мені було все чудово чути, тому самі двері в кімнату я прикрив.
Підкаст для мене радше звучав фоном, і подумки я був ще десь на роботі. Згадував різні ситуації за тиждень, прокручував неприємні моменти з колегами і попутно мив ванну. Минуло хвилин сорок, підкаст закінчився і автоматично почало програватися наступне відео з плейлиста. Моторошний голос став промовляти вступ, тоді я ще подумав, хто б це міг бути. Мені були знайомі майже всі канали зі страшними історіями, але саме цей голос я чув уперше. Він заворожував і лякав, я подумки зробив собі нотатку, що після слід глянути хто це, і продовжив мити ванну, краєм вуха слухаючи страшну історію, яка почалася.
Так само я подумки провалювався у свої спогади, думав, чим займуся завтра, з ким піти гуляти і що подивитися перед сном. Періодично я перемикався на страшну історію, що звучала фоном. Початок я майже прослухав, щось про трагедію і втрату, договір з нечистою силою, потім опис будинку і постійне нагнітання атмосфери, немов повільний туман, що підступає до землі. Потім мова починає йти про квартиру і хлопця, що туди заїхав, як він працює п'ять днів на тиждень, і планує прибирання. Тоді я подумав, що це прикольний збіг, після чого в історії цей хлопчина вирішив помити ванну, відкрив на ноутбуці ютуб і поставив верхнє відео з плейлиста "дивитися пізніше". Розповідь усе продовжувала лунати з кухні, а я стояв без руху у ванній і з дивним трепетом усередині вслухався.
"Він стояв у ванній і, затамувавши подих, вслухався в кожне слово, хоч його тіло переповнював трепет, зовсім скоро на нього чекав справжній жах". Що?! Від почутого моє серце почало прискорено стукати. "Його серце почало прискорено битися, а в думках пропливали моторошні думки" Цього не може бути, цього точно не може бути. "Він намагався струсити з себе почуте, немов павутиння, що потрапило на волосся. Але він навіть не здогадувався, що в залі на нього чекає Лукавий". По моїй потилиці пробігла хвиля льодового холоду, я намагався не видавати й звуку, вслухаючись у невелику паузу розповіді. "Лукавий знав, що варто Дімі тільки вийти з ванної і його життя буде прокляте. У темряви в залі був сьогодні гість, його присутність видавали лише багряні вуглинки очей. Стоячи в залі, Лукавий вслухався в Дімине дихання, в його прискорений пульс, він і не думав квапити події, адже знав, що Дмитру вже ніхто не допоможе". Не знаю, яким дивом моє серце не розірвалося від страху, але в іншому тіло мене не слухалося. Повільно сповзаючи на підлогу, я намагався підперти спинною двері у ванну.
"Діма осів на підлогу і сперся спиною на двері, він наївно вважав, що Лукавого може щось зупинити. Через свою дурість, він почав молитися, від чого посмішка Лукавого стала ще ширшою". Страх паралізував мене, я не міг вийти з ванної, не міг нічого зробити, навіть мій телефон залишився на зарядці в залі. "У пориві відчаю, Діма судорожно думав, як врятуватися. Його телефон був у залі, а за дверима чекав Лукавий. Варто було йому тільки вийти з ванної, і він зіткнувся б із Ним, у темряві він би побачив лише червоні вуглинки біля самої стелі, прокляті очі. Вони б таврували душу Діми, і той би вже ніколи не зміг сховатися від Лукавого".
Ці постійні описи моїх дій і того, що на мене має чекати, починало мене зводити з розуму. "Лукавий повільно ступав у залі, ось-ось скрипне підлога біля кута з іконами, Він заніс ногу для кроку, після чого у квартирі повисла довга пауза". Моє дихання тремтіло, а тіло вкривали хвилі холодного страху. Найбільше зараз я не хотів почути той скрип дошок, про який було сказано в історії раніше. У голові я бачив цього "Лукавого", що ось-ось перенесе вагу тіла, і зробить крок, за яким у квартирі пролунає скрип. Бачив як він немов силует темряви в темному залі, ніби він стоїть спиною до входу, в тому кутку, де ікони. Як він повільно розвертається, і червоні крапки, його очі вугілля, починають рухатися в мій бік.
"Поки Діма уявляв, як Лукавий стоїть у залі, Він тихо підійшов до дверей ванної і простягнув руку до вимикача. Клац і світло у ванній згасло". Після чого дійсно світло у ванній згасло, і єдиним джерелом світла було кухонне вікно. "Лукавий уже був у кухні, і простягав свої пазуристі пальці до вимикача. Клац, і вже в кухні згасло світло". Секунда і світло в кухні згасло. Моя шия й обличчя горіли від страху, а тіло саме скручувалося в позу ембріона. Я лежав на підлозі біля дверей і мимоволі намагався забитися під ванну, закривши обличчя долонями.
"Діма лежав скорчившись на підлозі, намагаючись сховатися. Йому здавалося, що найстрашніше відбувається з ним тут і зараз. Але він навіть не здогадувався про те, що в будинку його батьків, скоро маленька іскра з проводки перекинеться на шпалери. Вона буде повільно тліти, поки його мама з татом будуть тихо спати. Прокинутися вони не встигнуть, дим повільно заповнюватиме квартиру, і вогню дістануться вже їхні тіла, що задихнулися. Діма б міг попередити їх, якби в нього був телефон під рукою. З ванної до телефону, що лежав на підлозі, було зовсім близько, він лежав на зарядці в залі, буквально відразу за рогом. Але Діма боявся за свою шкуру, він був занадто боягузливий, щоб вийти з ванної. Його жалюгідне тіло вже не слухалося його, і, можливо, він скоро обмочиться від страху".
Мої батьки? Цього не може бути, я розумів, що мені треба вийти і за всяку ціну зателефонувати їм, поки те, що тут відбувається, не дісталося до них. "Боягуз Діма все ще вагався, він тільки хотів вийти з ванної, але іскра в шпалерах уже тліла. Часу в нього залишалося все менше й менше". Почавши повільно вставати, я видихнув, і вже готовий вийти, на секунду відчув гіпнотичний жах, і знову запитав себе, чи варто мені виходити.
"Діма завмер, думаючи, чи варто йому рятувати своїх батьків. Він усе лякав себе якимось Лукавим, що блукає в його квартирі, а можливо, і немає ніякого Лукавого. Адже Діма не бачив його, а весь час ховався як боягуз у ванній. Але ж може, це Ангели мене попереджають, подумав Діма" Я такого не думав, я точно такого не думав! Це не мої думки, це думки "Лукавого".
"Боягузливий Діма став розуміти, що все це він собі вигадав, зараз він твердо вирішив підвестися і відчинити двері".
Ні, ні, ні, ні, це точно не так. Не можна подаватися, це не мої думки.
"Діма знову впав на підлогу, він почав думати, що він розумніший за всіх. Лукавий стояв у кухні й через вікно дивився у ванну. Його багряні вуглинки очей горіли біля самої стелі, Дімі не уникнути зустрічі з ними".
Ні, щоб не сталося, не можна відкривати очі. Він так і хоче зазирнути в мою душу, не можна відчиняти очі. Втиснувшись головою в коліна, я натягнув футболку до голови і завмер.
"Наївний Діма все намагався уникнути своєї долі, він стиснувся як останній боягуз і сховав свої очі від Лукавого. Він не побачив, як Лукавий опинився у ванній і стояв над Дімою".
Від цих слів я практично помер, мені здавалося, що моє серце - це футбольний м'яч, у який продовжують накачувати повітря, ще трохи, буквально одна мить, і воно лусне. Усе життя я відчував страх як щось тілесне, адреналін, мурашки, тремтіння тіла. Але вперше мені здавалося, що від страху тремтить моя душа, це найхолодніше і найпотойбічніше, що відбувалося зі мною, коли-небудь.
"Лукавий стояв над Дімою, і тягнув до нього свій довгий пазуристий чорний палець".
Втиснувшись ще сильніше, я став без перерви молитися.
"Зараз Лукавий доторкнеться до лівого вуха Діми".
Почувши це, я відсунувся вправо.
"Лукавий присів біля Діми і зараз прошепоче щось лякаюче йому на вухо. Якби Діма був досить розумний, він би вискочив із ванної і не дав би собі так нерозумно закінчити. Але Діма занадто боягузливий, він так і лежатиме тут і нічого не робитиме, поки в будинку його батьків починається пожежа".
Увесь цей час голос ішов із мого ноутбука в кухні, після останнього речення в кімнаті повисла довга тиша. Боячись поворухнутися або зробити гучний вдих, я, зачаївшись, постійно молився. Намагаючись якнайшвидше дістатися до тієї частини молитви, де була фраза "Позбав нас від Лукавого". Мене не полишала картинка чорного силуету з багряними вуглинками очей, який стояв наді мною.
"Якщо сьогодні жалюгідний боягуз Діма не подивиться Лукавому в очі, то залишок життя Діми буде не завидний. Лукавий ще повернеться за ним, і тоді він не гратиметься з ним як зараз. Краще б Дімі відкрити очі, адже потім буде зовсім погано".
Головне не вірити, і за жодних обставин не розплющувати очі, повторював про себе я.
Увесь цей час звук долинав із ноутбука на кухні, а потім сталося те, після чого я втратив свідомість. Цей голос пошепки промовив у моє вухо. "Відкрий очі".
Після цього темрява. Вранці, розплющивши очі, перше, що я відчув, це різкий протяжний внутрішній крик "ні" всередині себе. Я відкрив очі. Швидко заплющивши їх, я зловив себе на думці, що вже світанок, і у ванній було світло й порожньо. Тоді все ще чекаючи підступу, я знову розплющив очі й озирнувся. Ванна була порожня, "Лукавого" не було. Спочатку нерішуче, а потім трохи сміливіше я вбіг до зали і завмер у жаху. Усі речі з полиць і шаф були вивалені на підлогу.
Ікон у кутку кімнати не було, балконні двері навстіж. Підійшовши ближче до балкона, я знову завмер від почуття жаху. Усі три ікони були перевернуті і стояли в ряд на балконних поручнях, готові впасти від найменшого подиху вітру, і тільки дивом балансували на межі падіння. Акуратно прибравши їх звідти, я помітив ще одну дивну і лякаючу деталь. Скло кожної з ікон усередині було запітнілим, немов там утворився конденсат. "Батьки!" - наче від уколу в серце я вийшов із заціпеніння.
Згадавши слова про пожежу, я полетів до телефону і почав дзвонити мамі. Була шоста ранку, і вона не відразу взяла слухавку. На щастя, з ними було все добре, схоже, це була чергова перевірка від "Лукавого". Я без будь-якого сорому зажадав, щоб мене забрали з цієї квартири, після того, що сталося, я не уявляв свого життя тут.
Взагалі подібне важко розповідати іншим, але з мамою я все ж поділився цим. Було незрозуміло, вірить вона мені чи ні, але вислухала вона мене до кінця, поки ми збирали речі. Через годину за нами заїхав батько, і ми все завантажили в машину, сумки з речами в багажник, ноутбук і кухонний посуд у салон і під ноги. Мама дала мені ікони везти в руках, щоб вони не розбилися. Спітнілість вже зникла і за склом знову було видно святих. Дорогою я перебував у своїх думках, думаючи що ж сталося цієї ночі. Чи була це випадковість, чи в цьому винна квартира де я був. Як і чому це можливо?
Ранкова дорога була порожня, і яскраві промені сонця, що сходить, засліплювали, відбиваючись від рідкісних машин, що проїжджали. Сонячні промені періодично потрапляли в салон, на ікони, що лежали в мене на колінах. Я перевів погляд на одну з них, і помітив одну дивину, немов розводи в центрі. Покрутивши ікону під різними кутами, спочатку я подумав, що це якийсь підтікання зверху, але потім став розуміти, що це всередині скла. Ніби арабська в'язь, і разом із цим до мене почало приходити моторошне розуміння. Перевернувши одну, я прочитав дзеркально написане слово "Повернусь", на іншій було "Ще", а на третій "Я". "Я ще повернусь".
Російськомовна версія цієї історії
Текущий рейтинг: 1/100 (На основе 1 мнений)
