(в том числе анонимно криптовалютой) -- адм. toriningen
Історія:Гадючник
Усе сталося через те, що я став довбаним збоченцем, тож це буде історія з мораллю. Щось на кшталт "Не чіпай лихо, доки воно тихе" або "Не втручайся в приватне життя Невідомої Фігні".
Ну і, звісно, через жінок. Упевнений, половина херні у світі відбувається саме через них. У моєму випадку жінка була одна, звали її Світлана, і все у нас було добре. Настільки добре, що на день Святого Валентина вона приволокла мені телескоп - будемо, мовляв, удвох дивитися на зірки. Але із зірками не склалося, бо рівно за два тижні вона пішла від мене до якогось хмиря - синка батьківських друзів, а я залишився в компанії розбитого серця і довбаного телескопа.
Чесно кажучи, першим моїм бажанням було добряче стукнути його об стінку і викинути разом зі своїми сумними спогадами, але я не полишав надії, що Світлана схаменеться і повернеться до мене. Я її, звісно, шляхетно пробачу, ніби випадково натякнувши, що зберіг нашу мрію про зірки і всю іншу сопливу романтику. Ага, зараз.
Ніхто до мене, звісно, не повернувся, і якось так вийшло, що черговий похмурий, сповнений жалю до самого себе вечір я вирішив присвятити освоєнню телескопа. Послідовні люди в таких випадках читають інструкцію, але я був не з таких, тому ніяких зірок не побачив, зате побачив парочку в багатоповерхівці навпроти, що займається сексом у ліжку. А кількома поверхами нижче - вельми непогану дівчину, яка розсікала квартирою в одних трусиках. Коротше, телескоп виявився просто джерелом розваг, і я підсів дуже швидко.
Скоро я, як справжній сталкер-збоченець, уже знав, чим живуть сусіди по двору. Знав, що тітка на Ауді водить до себе коханця, поки діти в школі. Що добродушний двірник б'є свою благовірну, а симпатична студентка проводить вечори за переглядом хардкорного хентаю . Добре, що я колись відмовився від ідеї до неї залицятись, а то хто знає, якими травмами для здоров'я і потенції це могло б обернутися.
Відчувати себе незримим спостерігачем було, звісно, приємно, але, по-перше, мене весь цей час сильно гризла совість, від чого я майже втратив останні залишки самоповаги, а по-друге, і головне - життя ближніх виявилося на рідкість одноманітним, і мій запал якось вщух.
Але на моє щастя в радіусі огляду, крім новобудов, знаходився Гадючник. Сумнозвісне містечко - убога панельна п'ятиповерхівка, де мешкали тільки алкаші, божевільні старі бабки, колишні зєки і просто психи. Загалом, весь бомонд нашого району. Ясна річ, нормальні люди намагалися цього будинку уникати - звідти цілодобово лунали відбірні матюки, летіли прямо з вікон пляшки і недопалки, і щотижня з Гадючника когось відвозили на швидкій, зазвичай, з кількома ножовими пораненнями, втім, були і спроби суїциду.
Тож не дивно, що Гадючник забезпечив мені безліч яскравих емоцій – Кримінальний телесеріал в будь-який зручний час. Улюбленими моїми персонажами стали божевільна бабця, яка волочила у свій барліг увесь мотлох з навколишніх звалищ, похмурий чоловік, що щовечора напивався до непритомності в товаристві самого себе, та весела сімейка, в чиїй квартирі дим коромислом стояв безперервно. Особливо весело було спостерігати за тим, як дружина відводила до спальні чергового випадкового гостя, а її чоловік у цей час перевіряв вміст його гаманця.
Забуті були не тільки телевізор і комп, а й Світлана з її новим хахалем. Зрештою в мене теж усе било ключем, і нічого мені за це не було. Навіть совість нарешті замовкла, бо одна справа підглядати за пристойними людьми, і зовсім інша - за всіляким бидлом.
За деякий час я помітив дуже дивну особливість Гадючника - після другої ночі всі його мешканці, навіть найвідчайдушніші, буквально відключалися, наче їх хтось вимикав. Спочатку цей збіг здавався мені дуже кумедним, ну ще б пак - клята година Бика, і все бидло вирушає на очну ставку зі своїми особистими демонами, але що більше я за цим спостерігав, то неприроднішим здавалося мені все те, що відбувається.
Особливо після того, як я почав помічати тіні, що снують по Гадючнику після "відбою".
Але це дивним чином тільки посилювало мою цікавість, і вона врешті-решт була винагороджена - мені вдалося роздивитися власників цих тіней. Вони пересувалися накарачках і найбільше були схожі на скелети, обтягнуті щільною чорною шкірою.
Спочатку я не розумів, якого хріна вони взагалі роблять - здавалося, вони просто підповзають до сплячих мешканців Гадючника і завмирають біля них на кілька годин, наче впадають у якийсь ступор , але потім, розібравшись нарешті з клятими налаштуваннями телескопа, я зміг наблизити картинку і побачив, що повітря навколо сплячих неначе колишеться, ніби марево над нагрітим асфальтом, ось тільки це марево, наплювавши на всі закони фізики, відпливало туди, де в чорного виродка, за моїми підрахунками, знаходився рот.
Я й гадки не мав, що робити з цією приголомшливою інформацією, але про всяк випадок вирішив продовжувати спостереження, вже дуже мені було цікаво, звідки з'являються чорні хреновини і куди потім діваються. А цікавість, як відомо, карається. Але я ж був далеко, мене-то в моїй затишній квартирці ніхто не міг би дістати.
У підсумку я з'ясував, що тварюк було не так і багато, штук п'ять, і відвідують вони квартири в абсолютно довільному порядку. З місцевою гопотою після їхніх візитів нічого особливого не відбувалося - вони, як завжди, прокидалися вранці і йшли бухати і спускати своє життя в унітаз.
Я дуже шкодував, що ніяк не вдається роздивитися тварюк у всіх подробицях, але тут мені знову пощастило - якось уночі одна з них вирішила нанести візит моєму улюбленому персонажу - алкоголіку-одинакові, який відрубався просто за кухонним столом, не встигнувши піднести до рота чергову чарку.
Спочатку чорний виродок просто стояв у своєму звичайному ступорі, а потім поворухнув головою, наче щось почув і втупився прямо на мене. І, твою ж матір, у нього не було ні очей, ні рота, ні вух, нічого взагалі, просто чорна куля на тонкій шиї, але при цьому я всім нутром відчув, що він мене бачить. Що ця хрінь дивиться прямо на мене і прекрасно знає, що я теж її бачу. У вухах зашуміло, я готовий був заприсягтися, що, незважаючи на пристойну відстань, чув якийсь мерзенний ляск і вереск, але мене начебто щось утримувало від того, щоб відірвати погляд, якнайшвидше задраїти штори й удавати, ніби мене ніколи тут не було. Виродок усе дивився і дивився на мене своєю безокою мордою, а я стояв стовпом і боявся, що зараз мій череп вибухне, як гнилий гарбуз.
А потім лінза телескопа з гуркотом тріснула, я відсахнувся назад, спіткнувся об щось і впав на підлогу, наостанок вдарившись головою об підлокітник крісла. Коли я прийшов до тями, за вікном, як і раніше, було темно, і я вирішив, що минуло лише кілька секунд, але комп послужливо підказав, що у відключці я пролежав рівно добу. І за цей час жодна сволота не спромоглася зателефонувати і дізнатися, що ж зі мною сталося. І так мені стало паршиво і самотньо, що я від душі штовхнув непотрібний телескоп ногою, а потім дістав горілку, що залишилася з Нового року, і всю її випив.
Вранці я, абияк поспавши і протверезівши, рушив на роботу, але раптово виявив себе біля кіоску, купуючи бухло - таке відчуття, що я зробив це під гіпнозом. Але випити хотілося дико, та ще алкоголік-мешканець Гадючника, що стояв біля мене, з таким розумінням посміхнувся, оголивши догниваючі пеньки зубів, що мене аж занудило. Загалом, нормально я почувався тільки вдома, після третьої чарки.
Здається, я бухав днів десять - мабуть, страждання через Світлану знайшли спосіб самовираження. Прокидався вранці геть розбитий, натягував куртку і йшов по горілку. Іноді в компанії сусіда, але частіше один. Сусід, до речі, виявився класним чуваком - я-то думав, він похмурий задрот-комп'ютерник, але після того, як ми разом розкурили кілька косяків і кілька разів нажерлися до нестями... Коротше, ми тепер нерозлий вода.
Блін, про що це я? Останнім часом із пам'яттю коїться щось дивне.
А, так!
Щодо чорних виродків, я про них іноді згадую, особливо коли в більш-менш притомному стані тягнуся сходами до дверей у під'їзд - звуки лайки та блатного шансону, а також сміття й калюжі сечі, які невідомо звідки з'явилися на колись чистих сходах, дуже налаштовують на спогади про Гадючник. Я навіть вирішив купити новий телескоп. Потрібно вже дізнатися, що це все було.
Ось завтра ж і куплю.
Я ж не який-небудь алкоголік.
Можу кинути в будь-який момент.
Автор: Графиня Барбосса
Никто ещё не голосовал
