(в том числе анонимно криптовалютой) -- адм. toriningen
Історія:Сімейні традиції
Хуртовина за вікном посилювалася. Сильний вітер закручував лапаті сніжинки у маленькі вихори. В середині будинку висока двометрова ялинка повільно блимала світлодіодними гірляндами, створюючи неповторний святковий настрій. Усю кімнату наповнював приємний запах мандарин та смачної вечері.
- Я такий радий всіх вас бачити за цим столом, - було помітно, що Іван Петрович розчулений, він підвівся, щоб сказати тост, окинув поглядом кожного і зупинився на Вадимові, - синку, я тобою пишаюсь, нарешті ти привів у наш дім дівчину! Давайте за це і вип’ємо. - За тебе Інночка! - До речі, а як ви познайомилися? - Я кілька років працювала офіціанткою у кав’ярні, поруч із домом Вадима, він часто заходив вранці за кавою, і у нас давно були приятельські стосунки, але далі якось не заходило, - дівчина трохи зніяковіла, увага усіх родичів була прикута до неї, - але кілька місяців тому, все змінилося. Вадим став таким уважним до мене, ми почали зустрічатись і він досить швидко запропонував одружитись. Все розвивалось стрімко, я спочатку вагалась, але він наполягав і врешті я сказала «Так».
- Ну, мій син просто зрозумів, що зустрів ту саму, то чого чекати?, - доброзичливо посміхнулася Віра Степанівна, розкладаючи домашній торт на маленькі вишукані блюдечка, - будь ласка, пригощайся.
Інна взяла у руки чашку з ароматним чаєм, який перед нею поставила жінка та зробила кілька ковтків. Він був смачний те, що треба. Стандартні сімейні розмови за столом продовжувалася, Інна зітхнула з деяким полегшенням. Вона хвилювалась перед зустріччю з родиною свого майбутнього чоловіка, але здається знайомство пройшло добре і її прийняли всі, крім Тамари, молодшої сестри Вадима. Вона сиділа на іншому боці столу майже нерухомо, як лялька, за цілий вечір нічого не з’їла, майже не розмовляла, а обличчя в неї було бліде, навіть хворобливе. Віра Степанівна нервово метушилася біля дівчинки.
Інна почала відчувати як картинка втрачає чіткість і кімната ніби пливе перед очима. Фарфорова чашка, яку вона тримала, вислизнула із рук і з брязкотом розбилася об підлогу. Все було як у тумані, останнє, що вона побачила перш ніж втратити свідомість, це кістляву постать десятирічної Тамари, що дивилася на Інну своїми чорними очима.
Яскраві сонячні промені, що пробивалися через лляні фіранки, надокучливо світили прямо в очі, змушуючи Інну примружуватись. Вона довго лежала у ліжку, голова просто розколювалась. Рука потяглася до телефону, що лежав поруч.
- От дідько! Вже обід? Як я могла так проспати?
Інна швидко схопила одяг та побігла у душ, за 20 хвилин вона вже спускалася сходами з другого поверху.
- Нарешті ти прокинулася! - Віра Степанівна вийшла з кухні, де пахло чимось смачним, - снідати будеш?
- Я якось не голодна, - від запаху що здавалось наповнив увесь будинок, вона почала відчувати, що ще трохи і її знудить.
- А, ну звичайно, ти наступного разу будь трохи обережнішою з домашнім вином. Бачиш яке воно міцне виходить в Івана.
Інна мовчала, відчуваючи як червоніють її щоки. Вона ладна була провалитись крізь землю від сорому. Але ж вона випила лише келих! Як таке могло взагалі статись? Незручну тишу порушив Вадим, що підкрався ззаду тримаючи у руках якусь запилену коробку:
- Пам'ятаєш я обіцяв тобі незабутню зимову прогулянку? Ну так от, я лазив на горище і знайшов наші старі ковзани, ось, - він радісно усміхався, натякаючи на вміст коробки.
- Т-так, - невпевнено відповіла Інна, кататись на ковзанах вона майже не вміла, але й залишатися у будинку їй не хотілося, було банально соромно за вчорашнє.
- Збирайся, швидше я чекатиму тебе на вулиці! - він радісно вибіг з будинку, грюкнувши дверима.
Вийшовши надвір, вона зрозуміла, чому у Вадима був такий гарний настрій. Чистий, білий сніг приємно рипів під ногами. Вчора вночі, коли вони приїхали, вже зовсім стемніло і через хуртовину не було видно краєвиду, який відкривався за будинком. Чимале озеро, замерзла поверхня якого була притрушена снігом, а позаду високий ялиновий ліс, що закривав своїми білими верхівками горизонт. Звісно це не Карпати, але околиці Славодільська по-своєму красиві тут не заперечиш.
Інна міцно затягнула шнурівку на потертих білих ковзанах і невпевнено стала на кригу з усіх сил намагаючись втримати рівновагу. Їй було трохи ніяково, адже було помітно, що Вадим добре тримався на льоду, їздив задом наперед, робив різні трюки.
- Давай допоможу, тримайся за мене, - він взяв її за руку, та обережно потягнув за собою далі від берега.
- Мені трохи страшно, а що як лід трісне і ми впадемо у воду.
- Дурниці, поглянь яка товста крига, місцями навіть можна розгледіти дно.
Вже за п'ятнадцять хвилин Інна відчула себе набагато впевненіше. Вона відпустила руку Вадима, та навіть робила спроби кататися на відстані від нього.
- Бачу ти вже як риба у воді.
- Та скоріше, як корова на льоду, - вона засміялася, роблячи спробу їхати задом наперед, так як до цього їздив Вадим.
- У тебе наче добре виходить. Я зроблю круг навколо озера і за мить повернуся.
Вона мовчки кивнула у відповідь, спостерігаючи як швидко мчав Вадим, а леза його ковзанів вимальовували тонкі лінії на кризі. Їй теж захотілось добряче розігнатись і проїхатись навкруги озера. Інна як слід відштовхнулась і почала набирати швидкість, вітер приємно віяв у обличчя, вона рухалася все швидше. У якусь мить розуміючи, що вже мчить як вихор, вона спробувала пригальмувати так, як її вчив Вадим. Леза ковзанів почали зі скрипом врізатися у кригу, але чи то через швидкість, чи через незграбність Інна впала боляче вдаривши коліно.
Вадим побачивши падіння повернув у її бік. Вона зробила спробу підвестися, але раптом помітила на дні озера щось дивне. Придивляючись до предмета, що виднівся через кригу, вона відчула як по її спині пройшовся холодок.
- Сильно вдарилася?
- Але вона не реагувала, втупивши очі собі під ноги.
- Ти це бачиш?
- Що саме? - зі здивуванням запитував він, кинувши погляд у те ж саме місце.
- Там шматок скелета на дні.
Їй здалося, що Вадим трохи зблід, але вже за мить на його обличчі була посмішка.
- Це смішно, це ж звичайна суха гілка.
- Ні, дивись, он рука і пальці.
- Бачу тебе ще від вчорашнього не відпустило.
Здавалося його гучний регіт відбивався луною на все озеро. Інна буквально відчувала як її щоки вкриваються багрянцем від сорому. Вона ще раз глянула на лід, мабуть, він правий. Уява, як завжди, грає з нею дурний жарт.
- Знаєш, я вже накаталась. Ще від вчорашнього вечора хочу покурити.
- А чому ти це не зробила раніше?
- Розумієш, мені не хочеться, щоб батьки знали про мою погану звичку. Я хочу їм сподобатись.
Вона залишила Вадима одного кататись на озері, а сама пішла дорогою у бік лісу. Добряче відійшовши від будинку Інна підпалила цигарку, вдихаючи на повні груди морозне повітря змішане зі смаком тютюну. Вона занурилася у думки та не одразу помітила жінку у старій шубі та строкатій хустині, що тихо наблизилась до неї.
-Ти, мабуть не місцева?
-Так, в гості приїхала, на свята. Гарно тут у вас, спокійно…
-Це тобі лише так здається на перший погляд. А ти до кого приїхала? Часом не до Мельників?
-Так, -Інну не дивувала цікавість жінки, вона кілька років жила в селі у бабусі, після того, як її батьки померли, а там таких екземплярів завжди вдосталь.
-Добре, що хоч хтось приїздить до них. Бо такими відлюдниками стали в останні роки, та й люди говорять різне. У Вірки он геть дах поїхав, почала вірити у всяку чортівню, по ворожках бігати. Але воно й не дивно після тієї трагедії, що сталась…
Інна добряче очманіла від цих слів, вона тільки збиралась поставити питання жінці, коли почула як за спиною тихенько заскрипів сніг.
- Люба, нам пора повертатись, - Вадим легенько обійняв Інну, ніяк не реагуючи на присутність жінки.
- То це твоя нова дівчина?
Вадим змінився в обличчі, але питання жінки проігнорував.
- До побачення Алла Василівна.
Добра сотня запитань пронеслася в Інниній голові на шляху до будинку. Але вона задала Вадиму тільки одне.
- Чому вона сказала про нову дівчину?
- Не звертай уваги, на слова старих пліткарок, - спокійним голосом відповів Вадим, але вона встигла помітити, як його обличчя скривилося у злій гримасі.
Кілька невеликих полін повільно догорали у цегляному каміні злегка потріскуючи. Інна притуляла задубілі долоні до вогню, що ледь жеврів, намагаючись трохи зігрітись. Хоча прогулянка не була тривалою, але на морозі вона добряче змерзла. Схилившись біля каміна Вадим підкинув кілька полін, та почав щосили дмухати на вогонь, намагаючись розпалити його сильніше. Віра Степаніна принесла запашну чорну каву, яку вона наливала у чашки.
- Ось, зігрійтесь.
Погляд Інни зачепився за старі сімейні світлини, акуратно розставлені на камінній полиці. Вона довго, з цікавістю розглядала кожну, аж доки не натрапила на одну де Вадим, був ще зовсім малим пухкеньким хлопчиком років шести, а біля нього сиділа трохи старша дівчинка у темній сукні з білим комірцем. Дуже схожа на Тамару, тільки усміхнена, з рум’яними щічками та довгим темним волоссям заплетеним у коси. У Інни зірвалося запитання, про яке вона пізніше добряче пошкодувала.
- А хто ця дівчинка на світлині поруч із Вадимом?
Замість відповіді пролунала довга, незручна пауза. Всі фарби зійшли з обличчя Віри Степанівни, вона просто заціпеніла, від розгубленості. Вадим глянув на Інну злим поглядом.
- Вибачте, я не хотіла Вас засмучувати.
- Напевно, слід було розповісти тобі раніше, - Віра Степанівна повільно сіла у крісло і почала.
- Пам'ятаю той сонячний день, як зараз. Снігу тоді порядно насипало, мороз вдарив різко, а от крига на озері ще не встигла добре зловитись., - Віра Степанівна сумно глянула на усміхнену дівчинку на світлині та продовжила, - вона завжди була неслухняною, і той день не був винятком. Пішла гратися на озеро, намагалась зробити там ковзанку, але лід був надто тонкий. У якусь мить він тріснув, а коли її знайшли, вже було надто пізно. У той день, коли її сміх перестав лунати у нашому домі, мені здавалося, що щось назавжди зламалось. І тільки, з появою Тамари, у наше життя повернулись яскраві барви.
Віра Степанівна вже не могла стримуватись, рясні сльози текли по її щоках. Інні було надзвичайно соромно, що вона через свою дурість та необачність довела її до такого стану. Решту дня розмови не клеїлися. Вадим намагався жартувати, але ці спроби виходили якимись незграбними. Віра Степанівна була мовчазною, тільки під вечір коли з риболовлі повернувся Іван Петрович вона повеселішала, ніби нічого і не сталось.
- Може я допоможу Вам щось приготувати на кухні? Пампушки пісні зроблю чи голубці? Мене бабуся навчила, - невпевненим голосом почала Інна, - завтра все-таки Святвечір, треба підтримувати традиції.
- Так, потрібно, люба. Але у мене все майже готово. Крім того, у нашій родині є свої традиції, ти скоро побачиш.
Віра Степанівна щиро посміхнулась та вийшла на кухню, звідки ще деякий час лунали звуки брязкання посуду чи щось на кшталт того.
Легенько збивши пухову подушку Інна вже готувалася до сну. День видався емоційно важким і вона відчувала втому. А можливо це на неї так діє свіже повітря.
- Кохана, чай вже зовсім холодний!
- Т-так, геть забула!
-Я швидко в душ і до тебе.
Вона взяла чашку і зробила невеликий ковток, напій дійсно остигнув і виявився трохи гіркуватим. Їй чомусь одразу перехотілося його пити. Вадим такий турботливий, ображати його було шкода. Вона обережно, хлюпнула вміст чашки у габаритний вазон, що одиноко стояв на підвіконні та швидко лягла у ліжко закутавшись м'якою теплою ковдрою. Сон прийшов майже одразу, детальний, тривожний…
Холодний пронизливий вітер ледь не збивав з ніг, він піднімав із землі пухкий сніг та із силою жбурляв у обличчя. Інна повільно, майже не чутно ступала по гладкій рівній поверхні, з усіх боків оточеній лісом, чорні гілки якого погойдувалися, сплітаючись зловісним колом. Дійшовши майже до середини цього дивного місця, вона почула тихий дитячий сміх, що був ледь чутним через завірюху. Вона швидко обернулась, але побачила лише шматок засніженої гладі озера, освітленої тьмяним місячним світлом. Сміх пролунав ближче і голосніше. Інна знову обернулась, їй на мить здалося, що вдалині промайнула тінь. Вітер замітав сліди і вона вже не могла чітко сказати звідки йшла і куди, тому постоявши на місці, пішла у той бік, звідки, на її думку лунав звук. Пройшовши кілька десятків метрів вона побачила силует маленької дівчинки, що нерухомо стояла у темряві. Вона дивилась на Інну посміхаючись, її довге чорне волосся розвівалося від різких поривів вітру. Це була саме та дівчинка зі світлини, Інна впізнала її, вона навіть одягнена була у ту саму темну сукню з білим комірцем.
Вона засміялася, але цього разу її дитячий сміх пролунав зловісно. Дівчинка міцно схопила Інну за руку так, що та відчула різкий біль. Здавалося зап’ястя обпікало розпеченим вугіллям. Інна з усіх сил намагалася звільнись, але не могла, а коли вона підняла очі, то побачила, що перед нею вже не та дівчинка з пухким, рум'яним обличчям. Здавалося маска спала і перед нею був скелет обліплений блідою, змарнілою шкірою у пошарпаному, брудному одязі. Дівчинка дивилася на Інну чорними неживими очима, та розсміявшись сказала:
- Ти наступна!
У цю мить почувся легкий тріск, Інні спочатку здалося, що розірвався одяг, коли вона сіпнула руку намагаючись звільнитись, вона не одразу зрозуміла, що тріснула крига під її ногами.
Лише мить і Інна відчула як її тіло занурюється у крижану воду. Вона намагалася вибратися на поверхню, зробити подих, але все було марно. Дівчинка не відпускала її руку і тягла на дно. Світло перед її очима тьмяніло, а згодом зовсім зникло, зануривши у непроглядну темряву.
Прокинувшись у теплому м’якому ліжку, вона жадібно ковтала повітря ротом, їй досі здавалось, що вона задихається, кошмар був надто реалістичним. Витерши холодний піт з лоба, Інна кілька хвилин просто сиділа у темряві, намагаючись заспокоїтися. Не одразу зрозумівши, що ліжко поруч із нею порожнє, вона потягнулася до тумбочки, де лежав телефон, 3:47.
Рука пекла, як від опіку. Розуміючи, що швидко заснути не вдасться, Інна увімкнула ліхтарик на телефоні. Коли його світло упало на її зап'ястя, вона не могла повірити своїм очам, темно-фіолетові синці обвивали руку, у тому місці де її схопила дівчинка зі сну. Стало до біса страшно, хотілося, щоб Вадим заспокоїв, знайшов цьому якесь раціональне пояснення.
Вона швидко одяглася та повільно спустилася сходами, намагаючись не шуміти. Вже на шляху до кухні, Інні здалося, що за вікном промайнула тінь, притулившись долонями до скла, їй вдалося розгледіти високу постать, що йшла у бік озера. “Вадим? Але куди він йде вночі? І головне для чого?” Відчуття, ніби діється щось дивне не давало спокою. Інна накинула куртку, та притримуючи двері вибігла слідом, але вони зрадницьки гримнули, трохи голосніше, ніж вона сподівалась.
Бігти було до біса важко, пар виривався із рота, ноги ковзали по слизькій, притрушеній снігом кризі. Вона добряче втомилась і взагалі почала сумніватися, чи їй це не здалося. Скільки вона так бігла? Хвилин десять-пятнадцять? Яка ж все-таки вона дурепа! Якби він справді йшов сюди, вона б його вже наздогнала, він же не міг розчинитися у повітрі. Інна зупинилася, щоб трохи віддихатися. Попереду був ліс, темний і моторошний, йти туди вночі, одній було божевіллям.
Обернувшись, помітила, що у будинку горіло світло. Потрібно було повертатись. Через свою безглузду витівку вона ризикує добряче застудитись. Вже на півдорозі назад, вона почала відчувати як пальці задубіли, а мороз обпікає її щоки до болю. Увійшовши у будинок, вона одразу побігла на кухню, зробити гарячий чай, щоб трохи зігрітись. Інна встигла зробити кілька невеликих ковтків, коли вхідні двері голосно гримнули. Почулася гучна розмова:
- Ну ти і йолоп! Тобі нічого довірити не можна. Все перепаскудиш!
- Але я перевіряв, чашка була порожня. Вона все випила.
- Та якби це справді було так, то не доводилося б шукати її серед ночі!
- Все пропало!, - схлипування Віри Степанівни було чутно день у глибині будинку.
- Подивися до чого ти матір довів! Якщо зловимо твою дівку, ти сам випустиш з неї кишки. Зрозумів?
Їй просто не хотілося вірити у слова, які вона щойно почула. Усвідомлюючи, що діється щось справді недобре, Інна інстинктивно схопила маленький зубчастий ніж, який лежав на стільниці, та сховала його у кишеню.
Дочекавшись поки всі розійдуться, вона почала повільно пробиратися до виходу, коли її увагу привернув тихий стогін, що пролунав із прочинених дверей. Цікавість взяла гору над здоровим глуздом і Інна обережно заглянула у середину темної кімнати.
Її серце стислося від жаху. Маленька Тамара сиділа зв’язаною у кріслі. Вона виглядала ще гірше ніж того разу коли Інна бачила її в останнє, на блідому дитячому тілі були помітні темно-фіолетові синці. З під чорного скуйовдженого волосся, що закривало частину її обличчя текли рясні сльози.
- Зачекай, зараз я тебе звільню, - Інна з усіх сил старалася розрізати товстий шнур ножем, але він виявився доволі тупим. Майже закінчивши з мотузкою, вона раптово відчула різкий біль у потилиці. Все що було перед очима помутніло і розпливлось, занурюючи її у суцільну темряву.
Отямилася Інна у невеликому затхлому приміщенні, у ніс вдарив різкий запах трав та гарива від свічок, які стояли навколо неї. Вона сіпнулася, намагаючись підвестися, але відчула як мотузка боляче врізалася у її зап'ястя.
- Не смикайся так, ти все зіпсуєш, - Віра Степанівна розірвала пакування дивної системи, та встромила голку у вену на Інниній руці.
- Що ви збираєтесь зі мною зробити?
- Тільки взяти твою кров для Тамари.
- Але навіщо? Чому ви не відведете її до лікаря вона ж хвора?
- Традиційна медицина їй вже не допоможе. Багато років тому вона потонула в озері, але я знайшла спосіб її повернути, правда тільки на рік, тому мені періодично потрібна дівчина, яка віддасть своє життя Тамарі.
Інна з жахом спостерігала, як її кров повільно стікає по тонкій трубці у прозорий пластиковий контейнер. Непритомна Тамара була зв'язана, вона справді виглядала наче з неї висмоктали життя.
- Мене шукатиме поліція.
- Ти нікому не потрібна, ніхто навіть не знає, що ти тут. Знаєш скільки таких дівчат як ти лежить на дні цього озера? Іван вже навіть прорубав для тебе ополонку. Викине вночі у воду, прив’язавши до ніг щось важке, і тебе ніколи не знайдуть.
Інна хотіла сказати щось у відповідь, але слова раптом стали важким клубком посеред горла не знаходячи виходу. Вона відчула як дрібні сльози зрадницьки потекли по її щоках, викриваючи її страх.
У кімнату увійшов Вадим, він відводив погляд, стараючись не дивитись Інні в очі, відчуваючи провину.
- Вадим, відпусти мене, будь ласка. Він поглянув на неї із сумом.
- Вибач, але я не можу інакше. Якщо я тебе відпущу, Тамара помре назавжди. Мама знову цього не переживе.
- Але ж вона і так мертва! А я жива!
- Вона житиме ще рік, а потім ще і ще…
- Кляті сатаністи! - безпорадно лаялася дівчина.
Віра Степанівна розпакувала систему для переливання крові та різким рухом встромила голку у руку непритомної Тамари. Від гострого болю дівчинка прокинулася, різко сіпнувши руку.
- Час починати, діставай книгу.
Вадим мовчки витягнув пошарпаний фоліант, загорнутий у тканину, та почав обережно гортати рукописні сторінки, шукаючи потрібну. Доки він зосередився на книзі, Інна заворожено спостерігала, як починає змінюватися тіло Тамари. Кістляві руки ще більше видовжилися, але вже не були тендітними, на тонких пальцях з'явилися гострі пазурі. Чорні пасма волосся, що закривали частину обличчя, приховували очі, які вже загорілися жовтими вогниками та втупилися в Інну.
- Ось, знайшов!
У цю мить Інна з усієї сили сіпнулася, вирвавши голку із вени. Від поштовху одна зі свічок впала на книгу, пожовклий папір почав чорніти та скручуватися. Доки Вадим намагався загасити полум’я, істота котра була у тілі Тамари зуміла порвати стоншену мотузку.
Інна не встигла навіть змигнути оком, як істота вчепилася пазурями у шию Віри Степанівни.
Вона несамовито била ними шматуючи тіло жінки. Із глибоких подряпин рясно стікала кров. Вадим на мить закляк, а далі з криками кинувся на істоту, намагаючись відштовхнути її.
- Тамара ні! Що ти наробила?
Вона кинула злий, зневажливий погляд на Вадима, та з усієї сили вдарила пазурями по його торсу. Від сильного поштовху він, із гуркотом, впав на землю, тримаючись за живіт. Скрутившись від болю Вадим притискав до рани скривавлені долоні. Нудотний, металевий запах крові змішувався із димом, що наповнював кімнату, полум'я вже почало перекидатись на штори. Інна намагалася звільнитись, але марно, вона могла тільки безпорадно спостерігати як істота вчепившись гострими зубами у шию Віри Степанівни, спрагло пила її кров. Жінка тихо хрипіла, вже не в змозі кричати чи навіть говорити.
Вадим намагався підвестися, але марно. Покинувши даремні спроби він поповз до виходу, залишаючи за собою криваві сліди. Двері вже були близько, але дотягнутися до ручки він не встиг. Покінчивши з Вірою Степанівною істота наздогнала його. Вона з силою розвернула Вадима та жбурнула об землю так, що було чутно як ламаються його кістки. Він опирався, намагаючись відштовхнути істоту, але це було марно. Вона била його своїми пазурями, залишаючи на тілі глибокі рани. Нахилившись над його тілом істота жадібно вчепилася зубами у його скривавлену шию і почала пити кров, з огидним плямканням. Коли істота закінчила Вадим був уже мертвий.
Інна сиділа нерухомо, намагаючись стримувати кашель від їдкого диму. У її наляканих очах читався відчай. Вона розуміла, що у будь-якому випадку помре у цьому клятому будинку, її або пошматує істота, або вона просто загине коли полум'я розгориться сильніше. Істота кинула на неї різкий погляд та повільно почала наближатись. Інна від страху заплющила очі. Вона відчула як удушливий запах гнилі вдарив їй в обличчя. В цю мить їй здавалося, що час сповільнився і все життя пролетіло перед її очима. А потім прийшло інше відчуття, щось з силою вдарило її по руках. Вона боялася відкрити очі, а коли наважилася, побачила, що мотузка, яка її стримувала була пошматована, а істота зникла.
Затуляючи руками ніс, Інна швидко вибігла на вулицю. Позаду неї, йшов сизий дим, але вогонь чомусь не охопив весь будинок, а тільки невелику його частину. Здавалося він просто тлів. Вона жадібно вдихала свіже морозне повітря, відчуваючи, що її легені повні гарі.
Десь вдалині з боку озера почувся чоловий крик надривистий, передсмертний, вона відразу впізнала цей голос. Лише мить, а далі тиша.
Лапаті сніжинки повільно падали на землю. Інна геть заціпеніла, вдивляючись у темряву вона бачила лише як від вітру тихо погойдуються верхівки ялин навколо озера, більше жодного руху. Не розуміючи що робити далі, вона безпорадно стояла на вулиці. Аж поки не почула як за її спиною тихо рипить сніг. Та сама жінка у строкатій хустині наблизилася до неї.
- Швидко, пішли до мене, нічого тут стояти, це небезпечно. Вже в теплому будинку, коли Інна пила гарячий час та трохи зігрілася, жінка почала розмову.
- Господи, що ж сталося?
- Я навіть не знаю з чого почати. Ви просто мені не повірите.
Жінка пильно подивилася Інні прямо в очі.
- Знаєш, я тут вже надивилась вдосталь. Жінка трохи завагалась і почала розповідь.
- Розумієш, багато років тому родина Мельників купила цей будинок за дуже низькою ціною. І хоча про нього ходила погана слава, вони тільки сміялися з цих забобонів, аж доки через кілька місяців не сталася біда із Тамарою. Взагалі біля озера часто траплялися нещасні випадки. Але я знаю, що на дно її затягнула, істота, яка жила в озері. Одного разу, я бачила її на власні очі.
Так ось, Віра провела якийсь ритуал, щоб повернути до життя Тамару. Але вона зробила щось не так. Разом з Тамарою у наш світ повернулася істота. Коли у цій місцевості щороку почали зникати молоді дівчата я почала розуміти у чому справа.
- Чому ви не пішли у поліцію і не розповіли все?
- А хто б мені повірив?
- Але тепер все скінчилось. Тамара не хотіла такого життя, і тепер вона вільна.
- Хіба?, - жінка розсміялась, - Вільна лише істота, котра роками прагнула крові, але була замкнена у тілі маленької дівчинки. Тепер, вона отримає її вдосталь.
Інна зробила ще кілька ковтків чаю і раптово почала відчувати, що кімната ніби пливе перед очима. Останнє, що вона побачила перш ніж зануритися у темряву, це нечітка постать жінки, що посміхалася.
Текущий рейтинг: 64/100 (На основе 13 мнений)
